Всесвітня історія 11 клас

23 січня 2024

Тема уроку: Розпад Радянського/Совєтського Союзу, Югославії та Чехословаччини. Політичні, економічні, соціальні та національні трансформації.

Завдання до уроку:

1. Опрацюйте матеріал підручника § 11-12, пункти 3-4.
2. Перегляньте навчальну презентацію Розпад Радянського/Совєтського союзу, Югославії та Чехословаччини.
3. Запам'ятайте нові терміни до теми: 

"Оксамитові" революції

Парад суверенітетів

Етнічні чистки

Мирне "розірвання шлюбу"

Трансформації

"Шокова терапія"

   4. Виконайте тестування за вивченою темою. 

                

Тема:  Риси Ялтинсько – Потсдамської системи міжнародних відносин. ООН. Реалізація завдань ООН її спеціалізованими організаціями: приклади діяльності.

I етап: конференція в Бреттон-Вудсі (США, 1-23 липня 1944 р.), на якій були закладені основи міжнародного співробітництва з регулювання повоєнної світової економіки. Ключовими інструментами економічної стабілізації стали три інституції - Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), а також Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ, підписана в Женеві у жовтні 1947 р.). Ці інституції сформували комплекс світоекономічних регулюючих механізмів, відомих під назвою Бреттон-Вудської системи.
II етап: Ялтинська (Кримська) конференція (4-11 лютого 1945 р.), на якій були погоджені загальні підходи СРСР, США і Великої Британії щодо майбутнього політичного устрою в Європі та світі. В «Декларації про звільнену Європу» та Заяві «Єдність в організації миру, як і у веденні війни» були окреслені спільні принципи політики трьох держав щодо вирішення економічних та політичних проблем визволених європейських країн, формування в них демократичних виборів шляхом проведення вільних виборів. Фактично закладалися підвалини нової, повоєнної системи міжнародних відносин.
III етап: конференція в Сан-Франциско (25 квітня – 26 червня 1945 р.), на якій було погоджено та прийнято Статут Організації Об'єднаних націй. ООН мала стати головним та універсальним інструментом регулювання міжнародних відносин, підтримання міжнародного миру та безпеки, трибуною багатостороннього діалогу з проблем повоєнного світоустрою.
IV етап: Потсдамська (Берлінська) конференція (17 липня – 2 серпня 1945 р.), на якій були конкретизовані шляхи розбудови нового європейського порядку. Рішення Потсдамської конференції продемонстрували можливість досягнення єдності держав антигітлерівської коаліції в мирний час, як і в роки війни, та стали програмою післявоєнного устрою Європи.
Підписання Стату ООН. Від імені СРСР Статут ООН підписав В.Молотов.

Становлення Ялтинсько-Постдамської системи міжнародних відносин.

Формування Ялтинсько-Потсдамської системи проходило в чотири етапи:

Перегляньте навчальну презентацію:
Утворення НАТО
Перегляньте навчальне відео:
Радянська окупація Східної Європи. Початок Холодної війни. Поділ Німеччини. НАТО та ОВД.

Матеріал до навчального проєкту:  «Реалізація завдань ООН її спеціалізованими організаціями: приклади діяльності»

СТВОРЕННЯ ООН

ООН (Організація Об’єднаних Націй) — глобальна міжнародна організація, заснована 24 жовтня 1945 на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Декларованою метою діяльності організації є підтримання та зміцнення миру й міжнародної безпеки, розвиток співробітництва між державами світу. Налічує 193 державу світу.

Мета створення ООН

1. Усунути загрози виникнення війни в будь-якому регіоні світу.

2. Сприяти роззброєнню, мирному врегулюванню територіальних претензій.

3. Забезпечити мир на планеті.

4. Розвивати міжнародне співробітництво при розв’язуванні проблем економічного, соціального та гуманітарного характеру, повагу до прав людини й основних свобод.

5. Сприяти соціальному, економічному, культурному та екологічному розвиткові планети.

6. Розвивати дружні відносини між націями на основі поважання принципів рівноправності та самовизначення народів.

21 серпня 1944 р. Конференція представників СРСР, США, Великої Британії в Думбартон-Оксі (США). На конференції були сформульовані основні принципи діяльності ООН.

4-11 лютого 1945 р. Ялтинська (Кримська) конференція глав держав антигітлерівської коаліції (США, СРСР, Великої Британії), на якій було прийнято рішення про створення ООН.

25 квітня-26 червня 1945 р. В Сан-Франциско (США) було скликано конференцію Об’єднаних Націй для вироблення Статуту ООН. Взяло участь близько 300 делегатів від 46 країн світу. Співзасновниками ООН є теж Україна та Білорусь.

24 жовтня 1945 р. Офіційно набув чинності Статут ООН. Цю дату вважають днем народження ООН.

За Статутом ООН налічує шість головних органів.

1.                     Рада Безпеки, котра складається з 15 членів, п’ять з яких -постійні (США, Велика Британія, СРСР (тепер Росія), Франція, Китай), 10 - непостійні, обрані на два роки Генеральною Асамблеєю. Рішення Ради Безпеки є вирішальними у міжнародних справах і можуть включати як економічні санкції, так і застосування сили проти країни-агресора.

Кожний постійний член Ради Безпеки має право “вето” (заборони) на рішення, що не відповідають його інтересам.

При Раді Безпеки діють:

Військово-штабний комітет;

Міжнародні збройні сили з підтримання миру.

2.                     Генеральна Асамблея — головний дорадчий орган ООН. Представлено всі держави — члени ООН, кожен має один голос.

Повноваження Генеральної Асамблеї ООН:

• прийняття в ООН членів організації, а також їх виключення;

• вибори тимчасових членів Ради Безпеки, Економічної й соціальної ради;

• призначення Генерального Секретаря ООН. 

3.                     Міжнародний суд розглядає судові справи, що їх передають конфліктуючі сторони. Складається зі 5 суддів, яких обирає Генеральна Асамблея і Рада Безпеки.

4.                     Економічна та соціальна рада, яка проводить дослідження і складає доповіді з міжнародних питань у соціально-економічній і культурній сферах і надає рекомендації Генеральній Асамблеї ООН, членам Організацій та зацікавленим спеціальним установам.

Складається з комісій: суспільного розвитку, наркотичних засобів, становища жінок, із транснаціональних корпорацій, народонаселення, статистичної.

5.                     Рада з опіки. Здійснювала нагляд за територіями, що були колишніми колоніями. Припинила своє існування після того, як 1994 р. Палаї (група островів у Мікронезії) дістала незалежність. Це була остання 11-та територія, над якою встановлено опіку.

6.                     Секретаріат. Здійснює керівництво програмами ООН. Секретаріат очолює Генеральний Секретар ООН, якого обирають на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН за рекомендацією Ради Безпеки. Генеральний секретар має право брати участь у роботі всіх структур ООН, крім Міжнародного суду. Він здійснює координаційні функції.

 

 

Принципи діяльності ООН

1. Принцип суверенної рівності всіх її членів.

2. Усі її члени повинні добровільно виконувати взяті на себе за Статутом зобов’язання.

3. Повинні вирішувати свої міжнародні суперечки мирними способами і таким чином, щоб не піддавати загрозі мир, безпеку і справедливість.

4. Усі члени повинні в своїх міжнародних відносинах утримуватися від загрози силою або застосування її проти інших держав.

«Реалізація завдань ООН її спеціалізованими організаціями: приклади діяльності.»

Мирні договори з колишніми союзниками Німеччини у війні

10 лютого 1947 р. На Паризькій мирній конференції країни антигітлерівської коаліції підписали мирні договори з колишніми союзниками Німеччини — Італією, Фінляндією, Болгарією, Угорщиною, Румунією.

У договорах зазначалося, що стан війни припиняється і кожна з країн, з якою уклали договір, отримує підтримку в разі вступу в ООН.

1. Переможені країни зобов’язувалися:

• забезпечити всім громадянам своїх країн демократичні свободи;

• не допускати відродження і діяльності фашистських організацій;

• знищити довгострокові військові укріплення;

• видати військових злочинців.

2. Договори визначили деякі територіальні зміни.

• Північна Трансільванія зі складу Угорщини відійшла до Румунії.

• Деякі території Італії відійшли до Франції.

• Італія втратила всі свої колонії й зобов’язувалася поважати суверенітет і незалежність Албанії та Ефіопії.

• Місто Трієст з прилеглою областю проголошувалося вільною територією, а пізніше у жовтні 1954 р. воно було поділено між Італією і Югославією.

• Закарпатську Україну включено до складу СРСР.

• До СРСР від Фінляндії відходили:

 — область Петсамо (Печенга);

 — військово-морська база Поркала-Удд у Фінській затоці з правом оренди на 50 років.

• Підтверджувалися повернення Радянському Союзу Бессарабії та передача Північної Буковини.

3. Був зафіксований основний принцип збереження стабільності в Європі -непорушність повоєнних кордонів.

4. Вводилося обмеження збройних сил переможених держав. Італія могла мати сухопутні війська 250 тис. солдатів та офіцерів і не більше як 25 тис. на флоті та в авіації.

5. Війська країн-переможниць виводилися з окупованих територій через 90 днів, але вони залишалися в Німеччині, Угорщині, Румунії, Австрії.

6. Були визначені розміри репарацій:

• Італія повинна була виплачувати СРСР 100 млн доларів упродовж семи років, Югославії - 125 млн доларів, Греції - 105 млн доларів.

• Фінляндія та Румунія повинні були сплатити 300 млн доларів репарацій, Угорщина  -  200 млн доларів.

• Усі країни мали виплатити 1 млрд 250 млн доларів репарацій.

• Через рік СРСР значно скоротив репарації, а. згодом відмовився від них.

Травень 1955 р. У Відні США, СРСР, Велика Британія та Франція уклали договір з Австрією, за яким вона стала нейтральною країною.

Висновки

1. Мирні договори зберігали незалежність переможених країн, створювали умови для їхнього демократичного розвитку.

2. Сприяли зміцненню миру й добросусідства між народами, а також зміцненню принципу мирного співіснування держав.

Врегулювання відносин з Японією

Вересень 1951 р. 48 держав, включаючи Японію, підписали у Сан-Франциско (США) мирний договір, який оголосив про припинення стану війни з Японією.

Японія:

• визнала незалежність Кореї;

• передала свої території в Тихому океані під опіку США;

• відмовилася від Курильських островів, Південного Сахаліну, Тайваню.

СРСР, Польща, Чехо-Словаччина відмовилися підписати договір, мотивуючи тим, що він:

• не відповідає розвиткові Японії як миролюбної держави;

• порушує права й інтереси СРСР та інших країн, які постраждали від японської агресії.

Одночасно з мирним договором було підписано японо-американський “договір безпеки”, який надавав США право розміщувати свої збройні сили на японській території.

Жовтень 1956 р. Було підписано радянсько-японську Декларацію про припинення стану війни і відновлення дипломатичних і консульських відносин. СРСР:

• відмовився від репарацій;

• погодився повернути Японії полонених;

• з територіальних питань домовленості не досягнуто;

• мирний договір не було підписано.

Висновок

Переговори про укладення мирного договору між СРСР і Японією тривали протягом десятирічь, однак так і не завершилися конкретним результатом і залишилися у спадщину сучасній російській дипломатії.

Початок «холодної війни»

Після Другої світової війни відбулися значні зміни співвідношення сил у світі:

• Колись великі й сильні держави - Німеччина, Італія і Японія - були розгромлені, в економічному відношенні дуже ослаблені, на якийсь час залишилися поза межами міжнародного співтовариства.

• Держави-переможці опинилися в неоднаковому становищі:

Велика Британія - зазнала значних матеріальних втрат у перебігу війни, мала великі борги, втратила багато зовнішніх ринків та закордонних капіталовкладень.

Франція - була дуже ослаблена, значна її територія була окупована та пограбована.

СРСР - зазнав значних матеріальних втрат, але воєнний потенціал посилився. Взяв курс на встановлення контролю над значною територією Східної й Південно-Східної Європи, Далекого Сходу, встановив у цих країнах тоталітарні комуністичні режими, розпочалося будівництво соціалізму «радянського зразка», утворилася соціалістична система.

СРСР намагався розширити зону свого впливу. З цією метою:

• щоб встановити контроль над протоками Босфор і Дарданелли, СРСР здійснює тиск на Туреччину, домагаючись від турецького уряду спільної охорони проток;

• підтримував партизанські загони в Греції, які вели збройну боротьбу проти Великої Британії;

• проводив активну політику в Ірані, намагаючись витіснити звідти Велику Британію, встановити свій контроль над нафтовими родовищами;

• намагався встановити свій контроль над країнами Близького та Далекого Сходу. Курс СРСР на поділ сфер впливу призвів до конфронтації з Заходом, яка згодом переросла в локальні війни в Кореї та В’єтнамі;

• збройно підтримував національно-визвольні рухи, підтримував комуністів різних країн у їхній боротьбі за владу;

• став претендувати на роль світового лідера. Це підкріплювалося величезною армією.

США - за роки війни зросла фінансово-економічна та воєнна могутність США, які взяли на себе роль лідера вільного світу, захисника демократії й права, почали об’єднувати навколо себе країни Західної Європи та інших регіонів.

 

Доктрина Трумена

12 березня 1947 р. Послання американського президента конгресу США про надання 400 млн доларів для підтримки урядів Греції та Туреччини. Г. Трумен визначив зміст суперництва між США і СРСР як конфлікт між демократією та тоталітаризмом.

“План Маршалла”

5 червня 1947 р. Держсекретар США Д. Маршалл виступив

з промовою післявоєнного відновлення Європи (увійшла в історію як «план Маршалла»).

«План Маршалла» передбачав надання фінансової допомоги понад 16 млрд доларів країнам Європи для відновлення їхньої економіки та зміцнення європейської демократії й захисту країн, що опинилися під загрозою комуністичного наступу.

12-17 липня 1947 р. Конференція в Парижі. 16 західноєвропейських держав приєдналися до «плану Маршалла». Країни Східної Європи під тиском СРСР відмовилися з ідеологічних мотивів від цієї допомоги. Це фактично означало поділ Європи, ідеологічне протистояння між СРСР та країнами Заходу, яке згодом вилилось у конкретні дії на міжнародній арені, спричинило розв’язання «холодної війни».

Загострилися суперечності між СРСР і США за вплив у повоєнному світі. Взаємна недовіра поступово переросла у «холодну війну» та гонку озброєнь.

Сутність «холодної війни» полягала в суперництві двох систем -соціалістичної, яка утворилася після Другої світової війни, і капіталістичної - в ідеологічній, економічній, дипломатичній, зовнішньополітичній сферах, боротьбі за країни «третього світу», нарощуванні ядерної, хімічної, бактеріологічної зброї масового знищення, всіх видів звичайного озброєння, збільшення чисельності армій, що вело до загрози нової світової війни.

Таку конфронтацію назвали «холодною війною»

Її основними складниками були:

• утворення військово-політичних блоків;

• розв’язання гонки озброєнь;

• нарощування кількості зброї масового ураження (атомної, хімічної, бактеріологічної);

• виникнення воєнних конфліктів у різних частинах світу;

• економічна війнам

• ідеологічна війна;

• війна розвідувальних служб тощо.

Причини «холодної війни»

1. Післявоєнні суперечності між Союзниками у Другій світовій війні.

2. Боротьба двох суспільно-політичних систем (соціалістичної та капіталістичної) за зони впливу.

3. Претензії СРСР і США на роль світового лідера.

У березні 1946 р. колишній прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль у виступі в американському м. Фултоні заявив, що «комуністичний тоталітаризм» заступив «фашистського ворога» і планує підкорити світ. За його словами, через усю Європу - від Балтики до Адріатики - пролягла «залізна завіса». Ця промова започаткувала політику «холодної війни». Подальшим її розгортанням можна вважати липень 1947 p., коли країни Європи під тиском СРСР відмовилися брати участь у «плані Маршалла».

На противагу більшовицькому експансіонізмові країни Заходу формували власний зовнішньополітичний курс, стримуючи комуністичний наступ і завойовуючи сферу впливу.

Періоди «холодної війни»

«Холодна війна» тривала з кінця 40-х-до початку 90-х pp.

Перший період - кінець 40-х-перша половина 50-х pp. Відбулася створення військово-політичних блоків, велася гонка озброєнь. Почалося ядерне протистояння, створення військових баз навколо кордонів СРСР, було розв’язано війну в Кореї (1950-1953 pp.).

Другий період - кінець 50-х-60-ті pp. Загострилося протистояння. Велася боротьба за вплив у країнах     «третього світу». Загострилися Берлінська (1961 p.), Карибська (1962 р.) кризи. Велася війна у В’єтнамі.

Третій період - кінець 70-х-80-ті pp. Відбувалося загострення ракетно-ядерного протистояння, регіональних конфліктів. СРСР розв’язав війну в Афганістані.

Наслідки «холодної війни»

1. Утворення біполярної (двополюсної) системи міжнародних відносин, тобто утворилися два могутніх світових центри сил, які групувалися навколо двох могутніх держав - США і СРСР.

2. Відбувся розподіл сфер впливу в Європі.

3. Було встановлено тоталітарні режими «радянського зразка» в країнах Східної Європи.

Висновки

1. Ця система міжнародних відносин визначила напрямки розвитку більшості країн у повоєнний час.

2. До середини 50-х років розкол світу на два протилежних табори був остаточно сформований різними військово-політичними союзами. Ця ситуація загрожувала виникненням нової світової війни.

3. Протистояння набуло форм взаємних погроз, дипломатичних маневрів, гонки озброєнь, боротьби спецслужб, ідеологічного протиборства, через що дістало назву „холодна війна".

4. СРСР і США перетворилися у наддержави й між ними виникли значні незгоди з питань післявоєнного устрою світу.

Радянська окупація Східної Європи.

Визволяючи країни Східної, Центральної та Південно-Східної Європи від нацистської окупації, СРСР, спираючись на місцеві комуністичні та робітничі партії, сприяв запровадженню радянської моделі суспільного устрою, створивши довкола своїх західних кордонів систему лояльних щодо себе держав. У кожній з країн народної демократії, як їх називали в Радянському Союзі: Албанії, Болгарії, Польщі, Румунії, Чехословаччині, Угорщині, Югославії - сценарій приходу до влади прорадянського уряду був власний, проте сутність цього процесу не змінювалася. Протягом 1947-1948 рр. на так званих «об’єднувальних з’їздах» у переважній більшості східноєвропейських країн комуністи фактично поглинули і підкорили собі соціал-демократів. Незважаючи на нові назви і в ряді випадків відсутність слова «комуністична», це були марксистсько-ленінські, комуністичні партії, які стали стрижнем політичної системи в своїх країнах. За винятком Югославії, вони практично повністю копіювали модель розвитку Радянського Союзу.

Формування військово-політичних блоків

Союзницькі відносини між СРСР і США, що виникли в роки війни, в післявоєнний час перейшли в конфронтацію та суперництво.

1. Розпочалася гонка озброєнь, яка поглинала колосальні матеріальні ресурси, відволікала від цивільних галузей народного господарства найкращі науково-технічні кадри, кваліфікованих працівників.

2. У вересні 1947 p., створивши Інформаційне бюро комуністичних партій (Комінформбюро), СРСР удався до координації діяльності правлячих комуністичних партій держав Східної Європи. Посилилося пропагандистське протистояння.

3. У воєнній сфері США та її союзники 1949 р. утворили Північно-Атлантичний союз (НАТО), до якого ввійшло 12 держав — США, Канада, Італія, Данія, Норвегія, Ісландія, Португалія, Велика Британія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург.

У подальші роки НАТО розширювалося і продовжує розширюватися на сучасному етапі:

• у 1952 р. до НАТО долучилися Греція і Туреччина;

• 1955р. -  ФРН;

• 1982 р. - Іспанія;

• 1995 р. -  Польща, Чехія, Угорщина;

• згодом - Румунія, Словенія, Литва, Латвія, Естонія.

4. На противагу НАТО комуністичні держави створили свій військово-політичний блок - Варшавський договір (травень 1955 p.), до якого ввійшли СРСР, Польща, НДР, Чехо-Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Албанія. Москва ще більше зміцнила владу над комуністичними країнами Європи. Припинив своє існування у 1990 р.

5. Слідом за НАТО виникли інші союзи:

• АНЗЮС (1951 р.) -  Австралія, Нова Зеландія, США;

• СЕАТО (1954-1977 pp.) - Організація країн Південно-Східної Азії (США, Англія, Франція, Пакистан, Таїланд, Філіппіни, Австралія, Нова Зеландія);

• Багдадський пакт (1955 р.) - Велика Британія, Туреччина, Ірак, Іран, Пакистан, - з 1959 р. став називатися СЕНТО (1959-1979 pp.) - Велика Британія, Туреччина, Іран, Пакистан;

• АНЗЮК (1971 р.) - Австралія, Велика Британія, Малайзія, Нова Зеландія, Сінгапур.

Висновки

Створення НАТО та ОВД

У 1949 р. Сполучені Штати Америки, Канада, а також дев'ять західноєвропейських держав утворили військовий союз - НАТО (Організація Північноатлантичного договору). Члени НАТО домовилися допомагати один одному в разі збройного нападу. У 1955 р. Радянський Союз і сім східноєвропейських держав після вступу до НАТО Федеративної Республіки Німеччини утворили військовий блок - Організацію Варшавського договору (ОВД), завдяки якій СРСР міг контролювати своїх союзників. Поява на політичній карті світу двох військово-політичних блоків зафіксувала біполярність світу й на багато років визначила протистояння між Сходом і Заходом, комунізмом і демократією.

 

1. Між союзниками у Другій світовій війні (СРСР і США) взаємна недовіра у післявоєнний час переросла у «холодну війну» та гонку озброєнь.

2. До середини 50-х pp. розкол світу на два протилежних табори був оформлений різними військово-політичними союзами.

3. Розпочалося протистояння військово-політичних блоків, яке поширювалося не тільки на Європу, а й на інші регіони світу.

4. Ця ситуація загрожувала виникненню нової світової війни.

Тема: Процеси демократизації в країнах Західної Європи й Америки у другій половині XX — на початку XXI ст.: причини, специфіка.

МЕТА:

На підставі знань, отриманих упродовж опрацювання розділу, аналізу підготовлених повідомлень і презентацій визначити, якими були особливості процесів демократизації в тогочасних країнах Західної Європи та Америки.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАНЯТТЯ

Повторити матеріал про розвиток країн Західної Європи та Америки в другій половині XX — на початку XXI ст.; підготувати повідомлення або презентації за темою «Причини, специфіка і наслідки процесів демократизації в країнах Західної Європи та Америки в другій половині XX — на початку XXI ст.» (на прикладі однієї з вивчених країн).

ПРИГАДАЙТЕ

1. Що таке демократія?

2. Які зміни відбуваються в країні під час розгортання процесу демократизації?

3. Наведіть приклади розгортання процесів демократизації в розглянутих країнах у цей період.

Постіндустріальне суспільство — суспільство, в економіці якого переважає інноваційний сектор економіки з високопродуктивною промисловістю, індустрією знань, з високою часткою у ВВП високоякісних та інноваційних послуг, з конкуренцією в усіх видах економічної та іншої діяльності, а також більш високою часткою населення, зайнятого у сфері послуг, ніж у промисловому виробництві.

Концепція «постіндустріального суспільства» Деніела Белла створена для теоретичного опису можливого шляху розвитку капіталістичного суспільства.

ХІД РОБОТИ

1. Об'єднайтеся в малі групи за тематикою підготовлених повідомлень або презентацій та обговоріть результати роботи.

2. Презентуйте спільні висновки, яких ви дійшли, працюючи в малих групах.

3. Сформулюйте висновки відповідно до мети заняття.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Зі статті сучасного українського історика Д. Лакішика «Перспективи демократії: минуле, сучасне, майбутнє»

...У XX ст. розвиток демократії мав свої злети і падіння. Понад 70 разів демократична форма правління гинула і її місце посідав авторитарний режим... XX ст. стало також епохою поширення, і всеохоплюючий вплив демократичних ідей, інститутів і процедур зробив минуле століття найсприятливішим періодом у розвитку демократії за всю історію людства.

Чим пояснюється встановлення демократичних інститутів у такій кількості країн, які перебувають у різних частинах світу, і чим пояснюються провали, які пережила демократія?

Упродовж XX ст. основні альтернативні течії зазнали невдачі порівняно з демократією... Підтвердженням переваг демократії євроамериканського зразка є безслідне зникнення її політичних альтернатив — фашизму, соціалізму і комунізму. Хоча з багатьох причин залишаються поширеними авторитарні режими (нині 33 % населення країн, що розвиваються, живуть в умовах авторитаризму), на загальну світову тенденцію це вирішально не впливає. Якщо глянути на відповідні процеси в останні два десятиліття, то спостерігалося поетапне (поступове) поширення демократії. Виразно підтверджується відома теза 42-го Президента США Б. Клінтона про те, що в сучасному світі «демократії не воюють між собою».

Цю важливу перевагу демократичного ладу впродовж тривалого часу неможливо було передбачити. Однак в останнє десятиліття XX ст. проявився приголомшливий і несподіваний ефект. У період від 1945 до 1989 рр. відбулося 34 міжнародні збройні конфлікти, однак при цьому не було жодного, який виник би між демократичними країнами. Крім того, у них не простежується воєнних приготувань і очікування війни... Можливість виникнення війни між сучасними представницькими демократіями дорівнює майже нулю...

1. Наведіть декілька прикладів того, як у XX ст. гинула демократична форма правління і замість неї встановлювався авторитарний режим. 2. Укажіть факти, які підтверджують думку, що XX ст. стало епохою демократичного тріумфу. 3. Що з розглянутого раніше матеріалу свідчить про «поступове розширення демократії»? 4. Назвіть декілька міжнародних збройних конфліктів, що відбулися в 1945—1989 рр. Чи підтверджують вони наведену тезу, що «демократії не воюють між собою»? Поясніть свою думку.

Зі статті сучасного українського історика М. Рижкова «Особливості американської моделі демократичної системи постбіполярної доби»

...Нова хвиля прямої демократії зародилася в США в бурхливі 60-ті рр. XX ст. й відтоді поступово наростала. У 1978 р. в Каліфорнії із допомогою референдуму, несподівано навіть для самих його ініціаторів, була ухвалена так звана «Пропозиція номер 13», що істотно урізала податки. Відтак на даний момент уряд штату може маневрувати з допомогою лише 15 % бюджету, що вважається унікальною ситуацією не тільки для США, а й для всього світу...

Для західних людей демократія перш за все означає «ліберальну демократію» — політичну систему, що охоплює не лише прямі та чесні вибори, а й владу закону, поділ влади, захист основних свобод, таких як свобода слова, зборів, релігії і приватної власності. Цей набір свобод та правил називається конституційним лібералізмом... (який) виходить із того, що люди наділені невід'ємними базовими, «природними» правами і що держава, уряд мають підпорядковуватися законам й обмежувати свою владу задля забезпечення цих особистісних прав своїх громадян.

Серед чинників, які сприяють розвитку ліберальної демократії, одним із вирішальних вважаємо рівень добробуту суспільства. Як свідчить досвід, у бідних країнах демократія не приживається, навіть якщо ці країни вибирають шлях демократичного розвитку... Статистичне дослідження, проведене на підставі вивчення політико-економічного стану всіх держав світу в період між 1950 і 1990 рр., виявило, що є пряма залежність між рівнем доходу на душу населення і терміном життя демократії в країні. Так, при рівні доходу на душу населення 1500—3000 доларів демократія живе до 18 років. І лише рівень доходів вищий за 6000 доларів робить демократію практично безсмертною.

...Із розпадом біполярної міжнародної системи символом оптимізму про єдиний безконфліктний світ стає поєднання міжнародної безпеки безпосередньо з розповсюдженням по всій земній кулі демократичних принципів західного ліберального суспільства. Джерелом цього оптимізму, звісно, є новий статус Сполучених Штатів — єдиної наддержави, яка здатна скористатися «вікном можливостей» і в період транзиту від однополярності до багатополярності нав'язати власні правила й норми поведінки для всіх учасників міжнародної системи. Однак сьогодні єдина наддержава зіштовхується з новими викликами: обмеженістю національних ресурсів для виконання глобальних зобов'язань підтримки Pax Americana; проблематичною керованістю міжнародних процесів у масштабах усього світу; піднесенням ЄС, Японії й Китаю, що підвищує геополітичні основи американської зовнішньої політики.

1. У чому полягає ліберальна демократія для західної людини? 2. Який зв'язок існує між рівнем доходів суспільства та демократією в країні? 3. Як вплинув розпад біполярної міжнародної системи на поширення принципів західного ліберального суспільства? Наведіть приклади з вивченого матеріалу.

Зі статті сучасного українського вченого, політолога С. Наумкіної «Третя хвиля демократизації: підсумки і перспективи»

Директор Інституту стратегічних досліджень ім. Дж. Оліна, професор Гарвардського університету С. Гантінгтон виокремлює три хвилі демократизації.

«Друга хвиля» демократизації була викликана результатами Другої світової війни і продовжувалася до 1960-х рр. (приблизно два десятиліття). Зворотний рух продовжувався до 1973 р., у результаті чого у світі стало на шість демократичних держав менше.

Нинішня, третя її хвиля розпочалася на Іберійському півострові в середині 1970-х рр., охопивши далі майже 40 країн. С. Гантінгтон робить висновок про початок зворотного руху вже і «третьої хвилі» демократизації... Нині тільки 19 % населення світу проживає у «вільних» суспільствах. Це найнижча цифра починаючи з 1976 р.

С. Гантінгтон навіть намагається охарактеризувати «третю хвилю» демократичного процесу у вигляді військової кампанії, у ході якої «демократичні сили визволяють одну країну за іншою». Але іноді «можна просунутися занадто далеко вперед», ставши мішенню для нападів і контратак. На думку С. Гантінгтона, «третя хвиля» демократизації досягла саме цієї фази. На його думку, демократизації сприяють певні економічні та культурні умови, зокрема відносно високий рівень економічного розвитку та переваги цінностей західної культури. За даними «Фрідом хаус», із 75 країн «вільними» названо тільки п'ять азіатських (Японія, Південна Корея, Монголія, Непал, Бангладеш), усього дві мусульманські (Бангладеш і Турецька республіка Північного Кіпру), і лише три належать не до західної, а до східної гілки християнства (Греція, Болгарія, Республіка Кіпр). Окрім країн Балтії, жодна з держав пострадянського простору не кваліфікована як «вільна»...

Аналізуючи процес демократизації в післявоєнній Європі, німецький філософ К. Ясперс пов'язував воєдино поняття «свобода», «демократія», «право», «воля». Людина, вважає він, має дві претензії: по-перше, на захист від насильства, по-друге, на значущість своїх поглядів і власної волі. Захист дає їй правова держава, значущість поглядам і волі — демократія. До непорушності прав людини як особистості приєднується її право брати участь у житті суспільства. Таке можливо, за твердженням К. Ясперса, тільки за умов демократії, тобто за можливості всіх громадян здійснювати вільне волевиявлення...

1. Наведіть приклади здійснення другої та третьої хвиль демократизації у Європі за концепцією С. Гантінгтона. 2. Які процеси у світі можуть, на вашу думку, стати підтвердженням висунутої С. Гантінгтоном гіпотези здійснення «третьої хвилі» демократизації у вигляді військової кампанії? 3. На прикладах із розглянутого матеріалу проаналізуйте бачення процесів демократизації в післявоєнній Європі К. Ясперсом.

30.09.2020

Перегляньте навчальну презентацію Падіння диктаторських режимів

04-11.11.2020

Тема уроку: "Німецьке економічне диво". Рейганоміка. Тетчеризм. Соціальне ринкове господарство. Шведська соціальна модель.

Роль США та ЄС у сучасних міжнародних відносинах

Завдання до уроку:

1. Опрацюйте матеріал підручника § 6,7
2. Перегляньте навчальну презентацію Соціально-економічні зміни у світі
3. Перегляньте навчальну презентацію Роль США та ЄС у сучасних міжнародних відносинах
4. Запам'ятайте нові терміни до теми: 

Німецьке економічне диво

Італійське економічне диво

Рейганоміка

Тетчеризм

Неолібералізм

Монетаризм

Шведська соціальна модель

18.11.2020

Тема уроку: Урок контролю та корекції знань

Завдання до уроку:

1. Повторіть матеріал підручника Розділ 2 "Держави Північної Америки та Західної Європи: формування постіндустріального суспільства" та навчальні матеріали на сайті вчителя.
2. Виконайте контрольне тестування за розділом "Держави Північної Америки та Західної Європи: формування постіндустріального суспільства" 

Узагальнення знань за розділом І. Облаштування післявоєнного світу та розділом II. Держави Північної Америки та Західної Європи: формування постіндустріального суспільства

Тестові завдання для підготовки до тематичного оцінювання за розділом І. Облаштування післявоєнного світу та розділом II. Держави Північної Америки та Західної Європи: форм

 Усе повторюється: 5 прикладів циклічності історії, які вражають